Легенда про Синевир
1
В давні-давні часи був у цих місцях лише великий мочар і жили коло нього богатирі. Жили вільно серед прекрасної природи, полювали на оленів, вовків, рисей, ба й ведмедів, розводили домашню худобу. Але чомусь вони страшенно вимирали, доки не зостав один-єдиний з-поміж них, на ймення Синевир.
Та й минулися бучні виїзди на лови, замовкли мисливські голоси, звуки ріжків. По здобич Синевир ходив тепер сам і тихо, сумно повертався додому.
Єдиною втіхою була для нього донечка Чіла, а найбільшою гордістю – білий бик. Але й з того суджено було йому недовго тішитися. Якось всеможні боги обрали собі цей забутий куток землі своїм осідком, тому й повернулися до богатиря непривітним обличчям.
Раз повернувся Синевир із полювання і не застав ні Чілі, ні бика. Лише по слідах від могутніх ратиць та ніжок любої доньки, що вели до мочара, пересвідчувався, де мав би шукати. Довго блукав безцільно темними лісами, тоскно згадував, а втомившись, на камінь сів і не зводив очей із того місця на мочарі, яке блищало. Потім устав і велетенською силою рук ламав каміння, близькі скелі й кидає туди, де загинули, як йому здавалося, ті, кого найбільше любив. Доти кидав, доки над мочаром не звелася могила на зріст лежачого бика. Наостанку вирвав величезний камінь, але раптом ударив із-під скелі могутній струмінь води, підхопив Синевира і поніс до мочара. За хвилю котловина наповнилася водою, богатир зник, і лише накидана могила зосталася острівцем серед озера, яке тут постало.
2
У давні часи гори Карпати належали багатому графові, на якого верховинці змушені були працювати: випасати графських овець і корів, рубати ліс, косити траву. У графа була красуня-дочка Синь. Дівчину звали так тому, що в очах її, здавалось, була зібрана вся синь бездонного карпатського неба.
Одного разу багач вирішив перевірити, як його наймити-лісоруби працюють у горах. Синь попросила батька взяти її з собою.
Поки граф перевіряв роботу лісорубів, дочка збирала на поляні квіти. І в цей час донеслась чарівна мелодія сопілки. Дівчина пішла на ці звуки. На луці, де паслися вівці, вона побачила юнака, який грав на сопілці. Побачивши дівчину, юнак перестав грати.
– Хто ти? – здивовано запитав він.
– Я Синь. Ці гори й дерева належать моєму батькові. А ти хто?
– Я Вир, пастух графа.
Дівчина попросила його зіграти ще, і в лісі довго звучали чарівні мелодії. Надвечір дівчина попрощалася з Виром, пообіцявши прийти ще.
Через деякий час Синь знову зустрілася з Виром. Все було як і першого разу. Молоді покохали одне одного й почали таємно зустрічатися. Але злі люди донесли графові, що його дочка кохає простого пастуха.
Граф заборонив дочці зустрічатися з Виром. Та чи може любов підкоритися чиїйсь волі? Не зупинили Синь заборони батька, не злякали Вира погрози графа. І тоді граф наказав убити Вира.
Одного разу, коли Вир грав на сопілці, чекаючи на лісовій поляні кохану, слуги графа підкралися й штовхнули на нього з високої гори великий камінь...
Почувши страшну звістку, Синь побігла до місця, де загинув її коханий. Обняла дівчина великий камінь-могилу і гірко заплакала. Дівочі сльози лились і лились, поки не затопили всю галявину і саму Синь, утворивши озеро, яке люди назвали Синевир.
Озеро Синевир
Озеро завального походження у Міжгірському р-ні Закарпатської обл. поблизу с. Синевирська Поляна. Лежить на південних схилах Ґорґан в улоговині, утвореній горами Озерна (1495 м), Сленізор (1235 м) та відрогом Вододільного хребта на висоті 987 м над р.м. Площа озера 7 га, середня глибина – 16-17 м, максимальна – 24 м. Улоговина видовжено-округлої форми; утворилася внаслідок обвалу скель і перекриття долини гірського потоку. Живиться поверхневими і атмосферними водами, з озера витікає невеликий струмок (басейн Тереблі). Вода слабомінералізована, чиста, прозора, має сталу температуру (+11°С). Береги поросли лісом, водяна рослинність розвивається лише вздовж прибережної смуги. Фауна представлена окремими видами мікроскопічних ракоподібних, є форель. Лежить у межах природного національного парку Синевир.
Ґорґани
Система гірських хребтів у зовнішній смузі Карпат Українських, у Івано-Франківській та Закарпатській областях. Розташовані між долинами річок Мизунки і Ріки на Пн.Зх. і Пруту на Пд.Зх. Найвищі вершини: Сивуля, Ігровець (1803 м), Братківська (1788 м), Грофа, Попадя та ін. Ґорґани поділяються на Крайові низькогірні, Зовнішні (Скибові) і Привододільні (Внутрішні) Ґорґани. Для Ґ. характерні круті асиметричні схили й гострі гребені гір; на вершинах кам`яні осипища (місцева назва "горгани"). Основні хребти ( Аршиця, Довбушанка, Синяк, Хом`як, Грофа, Стримба) розчленовані поперечними долинами річок Бистриці, Пруту і Тереблі. Складається головним чином з пісковиків. На річках - пороги, водоспади. Є невеликі озера. До вис. 1450 м - буково-ялинові і ялинові ліси, вище - чагарникове криволісся з гірської сосни ("жерепу"), кам`яні розсипища, рідко - луки. Розвинуте лісове господарство. Заказник Ґорґани державного значення, численні пам`ятки природи. Район туризму.
Вершини :
Сивуля (1818 м)
Ігровець (1803 м)
Братківська (1788 м)
Вел. Петрос (1765 м)
Гропа (1763 м)
Довбушанка (1754 м)
Грофа (1748 м)
Попадя (1740 м)
Паренки (1735 м)
Молода (1723 м)
Стримба (1719 м)
Чорна Клева (1719 м)
Дурна (1709 м)
Буштул (1691 м)
Яйко-Ілемське (1679 м)
Берть (1666 м)
Синяк (1665 м)
Яйко (1595 м)
Ґорґан Ілемський (1587 м)
Хребти :
Аршиця
Борсукова
Ґорґан
Довбушанка
Ігровище
Паренки
Синяк
Стримба
Хом’як
Джерело інформації: Географічна енциклопедія України
Природний національний парк Синевир
Природний національний парк, розташований у центральній частині Українських Карпат, у верхів’ї Тереблі і Ріки, в Міжгірському р-ні Закарпатської області. Підпорядкований об'єднанню “Закарпатліс” Держдеревпрому України. Утворений 1989. Площа 40.4 тис. га.
Створений з метою збереження малопорушених природних ландшафтів пд.-зх. частини Ґорґан, рідкісних рослинних угруповань, раціонального використання багатих рекреаційних ресурсів, а також сприяння підтриманню екологічного балансу в регіоні. Найвидатнішим елементом ландшафту є озеро Синевир. Флора парку налічує близько 800 видів судинних рослин. У рослинному покриві добре виражена висотна поясність. Чисті букові ліси поширені на висоті 450-700 м, вище переважають буково-ялицеві та ялицеві ялинники (700-1100 м) і чисті ялинові ліси (1100-1500 м). Для високогір'я характерне криволісся сосни гірської, рідше вільхи зеленої та ялівцю сибірського. У верхній частині поясу ялиново-ялицево-букових лісів в урочищі Канчівський виявлено рідкісне для Карпат угруповання з переважанням у деревостані в'яза гірського і явора. Біля с.Негровець розташоване найбільше у Горганах верхове сфагнове болото, де зростають рідкісні види: лікоподієлла заплавна, росичка круглолиста, шейхцерія болотна, а також журавлина дрібноплода, занесена до Червоної книги України. На гірських луках трапляється тирлич жовтий, занесений до Червоної книги України.
Тваринний світ парку багатий і різноманітний. Тут водяться ведмідь, вовк, рись, лисиця, олень європейський, козуля, білка, куниця лісова, куниця кам'яна, борсук, горностай, глухар, тетерук, канюк, саламандра, трапляються пугач, тритон карпатський і тритон гірський, занесені до Червоної книги України. У гірських річках водиться форель.
Територію парку поділяють на 4 функціональні зони: заповідну (7 тис. га), захисну (20,1 тис. га), рекреаційну (5 тис. га) та агрогосподарську (8,3 тис. га). На території парку є джерела мінеральних вод, цінні пам'ятки дерев'яної архітектури, інші культурні та історичні пам'ятки. На р. Озерянці збереглася гребля (клаузура), побудована в середині XIX ст., на її базі створено музей лісосплаву.
Джерело інформації: Географічна енциклопедія України
|